Ісус «покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» (Мр. 8:34) – і знову хрест, без нього нікуди. Але люди настільки звикли до цього Христового заклику, що майже не звертають на нього уваги, не задумуються всерйоз над тим, що таке насправді взяти свого хреста. Хоча, можливо, дехто не задумується про хрест не через звикання чи байдужість, а зовсім з іншої причини – через страх. Ці люди відчувають, що несення хреста є зовсім не комфортним заняттям, достатньо лише поглянути на репродукції сцен розп’яття, щоб переконатися, що несення хреста нічого не обіцяє доброго в цьому світі.
Треба віддати належне, Христос неодноразово попереджає про небезпеку слідування за Ним: «Страждання зазнаєте в світі…» (Ів. 16:33), але це ще не все, на декого чекатиме більша небезпека: «Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові!» (Ів. 16:2). Ясна річ, мало хто захоче наражати себе на смертельну небезпеку, проте Спаситель попереджає: «Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже» (Мр. 8:35).
Тут мимоволі можеш повторити за деякими колишніми Христовими учнями: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:60). Тим більше виконувати сказане. Але Господь вкрай прямий і категоричний: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що назамін дасть людина за душу свою?» (Мр. 8:36,37). Отже, у Бога і в людей, принаймні більшості з них, зовсім різна шкала цінностей: люди віддають перевагу земним речам, загалом, думки більшості з них спрямовані лише до земного, Господь же привертає нашу увагу до небесного простору, що і стає причиною такої категоричності – в іншому випадку люди не приділятимуть небесному належної уваги.
Втім, знаючи на власному прикладі людську природу, можна стверджувати, якщо Господь не буде категоричним, переважна більшість людей загалом не звертатиме уваги на своє посмертне існування, яке між іншим, розпочинається ще тут, у земному житті… Або ж не розпочинається: «Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими» (Мр. 8:38).
Але, попри Божу категоричність, небайдужу людину не полишатиме страх можливих ризиків, на які багате несення хреста послідовника Христового. Що ж робити для подолання цього страху? Відповідь на це важливе запитання можна знайти в євангеліста Івана: «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1Ів. 4:18).
Просімо ж у Бога любові до Нього та наших ближніх, щоб подолати цей страх, щоб у нас не забракло духу повторити вслід за Іваном: «Прийди, Господи Ісусе!» (Об. 22:20)
